Мої проекти
поздравления с новорожденным

       П’яте століття до нової ери... Пам’ять про нього збереглася в камінні... У злеті творчих сил переможного народу, що витворив першу у світі демократію... У давньогрецькій культурі... Представник – “авангардист” Софокл... Потім уже буде новатор Стравінський... А далі...

       І неважливо хто, суттєва – безперервність... Безперервність культу моралі! Безперервність творчості! І все це було актуально вчора, злободенне сьогодні, хвилюватиме завтра.
      У цьому вічність “Царя Едіпа”. І в цьому його “стильність”. Мене аж ніяк не цікавить реставрація античного театру чи щось подібне, ні, я намагаюся подивитися на саме людство, поділене на пішаків (народ) та королів (царів, імператорів, президентів тощо), і яке рухається невідомо куди в оскаженілій веремії часоплину, проминання. Глянути на юрбу і на самого себе крізь Всевидюче Око (відеоплазма), саме те, що трикутником зображується на стінах храмів і оберігає мораль, як причетність до вічного. Цей погляд супроводжують ритуально-магічні звуки барабанів (музична цитата) і, зупиняючи дію ораторії, вони ніби призупиняють плин самого часу для усвідомлення паралельності, чогось неперехідного, самого Абсолюту. Під поглядом Всевидючого Ока оживають вогонь, вода і каміння (пластичні цитати), що несуть пам’ять предків, ті самі вода, вогонь і каміння (земля) якими завтра станемо й ми. Адже немає нічого вічного, вічна лише істина, котра вища за людське життя, і саме вона залишає пам’ять про себе, проходячи через нас, її вічних пошукувачів.
 
Уривок:
 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити