Мої проекти
поздравления с новорожденным

     Мега-шоу за кантатою Карла Орфа “Карміна Бурана” 1 вересня 2007 року м. Київ.

     Опера Карла Орфа “Карміна Бурана” часто сприймається як художня ілюстрація до людського життя в історичному контексті. У нашому вияві-баченні “Карміна Бурана” – картина за картиною – це натхненні роздуми про життя, в якому взаємопорозуміння є кроком у прийдешній день. Завдяки введенню в дійство балетної пластики сучасних героїв, які, відкриваючи завісу, за якою радо спілкуються різні типи персонажів, разом із глядачем спостерігають за ними, а іноді й самі до них долучаються, ніби замикаючи Колесо Фортуни між вчора – сьогодніі – завтра, осяюючи вірою в “щасливе обличчя весни” Майбутнього. “…здрастуй, світ, піднесений у радості” [24], “… я мандрую ши- рокою дорогою, це і є шлях молодості”[24], “… я – абат країни весело- щів та свят”[24] – ось меседжі дійства. “Слався, світло світу, Слався, трояндо світу. Блазінфор і Єлено, Всемогутня Венеро!”[24]. Слався Порозуміння, що творить гармонію Майбутнього! Вибір Співочого поля місцем проведення фантасмагоричного ви- довища був не випадковим, адже пісні Баварії, в яких прославляється рання весна, що “смокче груди літа”, вимагали ландшафтного просто- ру, поляни, оточеної благородним лісом, присутності білих лебедів на озері. А саме Співоче поле останнім часом набуло певного сакрального навантаження, “аранжування”. Це поле фольку, флористики, дитячих ілюзій. Це простір для польоту, простір безкрайнього неба, простір, на першому плані якого “реве та стогне Дніпр широкий”, а зліва – Києво- Печерська лавра, територія національного ідеалізму, поки ще не просо- чена “інформпривідною” актуальністю. Тобто Співоче поле – саме той мікросвіт, де передбачається спілкування відкрите й водночас інтимне. Це саме та територія, де чудове майбутнє відбите в різноголосому сьо- годенні. Власне, “сценічний простір” конструктивізм “містеріально- вертепного дійства” доповнював унікальний ландшафт, який мимоволі послужив його оформленням. Художньо-технічне завдання, що постало перед творцями “Спіл- кування заради Майбутнього”, за розмахом та складністю не мало аналогів в Україні. Сценічний комплекс із п’яти рівнів, заввишки з дев’ятиповерховий будинок, споруджений над урвищем на Співочому полі за два тижні до проведення акції. Сценічні залізні ферми й модулі, майданчики і східці, 48-метрова колія із рейок і такої ж довжини троси на висоті 26 метрів, конструкції та рухомі сценічні елементи – усе це у просторі сцени становило одну органічну цілісність. Народився зра- зок нового синтезу розмаїття структур, метафор та асоціацій, жанрів та стилів. Утілення проекту вимагало максимальної точності у викорис- танні потужного арсеналу найсучасніших засобів, які взаємодоповню- вали один одного, і вихід із ладу хоча б одного з елементів, хай навіть другорядного, загрожував руйнації цілого. Нові часи вимагають нових технологій, а нові технології – нових форм, і на сьогодні це вже не чехівське бачення, а щоденна потреба. Завдяки “Київстару” найсучасніше технічне обладнання для створення видовища було завезене із країн Центральної Європи: потужний про- екційний відеоекран сферичної форми – з Великобританії; у Франції виготовлений ексклюзивний водяний модуль для створення прозо- рої водяної стіни, на яку накладалися проекції з двох тисяч одиниць освітлювальної техніки, серед них найпотужніші у світі світлові гар- мати “Спейс Кенон”, вогняні смолоскипи “Дракони” (вони викидають у небо восьмиметрові стовпи вогню й сланкого диму) – із Німеччини. Апофеоз дійства – величний “Гімн майбутньому” у фіналі (ремікс “О, фортуно”), а візуальна домінанта – космічна “Длань”, яка тримає Земну кулю, що поволі розкриваючись, являє глядачам яскраво сяючу зірку Майбутнього. Концептуальною художньою ідеєю сценографії став гіперобраз усього фантастичного дійства – колесо Фортуни, якому підпорядкова- не людське життя й якому людина водночас кидає виклик (художник- дизайнер О.Сечєнов). Могутня Божа Рука (а може, це вже людська?) підтримує на долоні, як м’ячик, Земну кулю. Спираючись на годинник- час, ніби пророкуючи тим самим взагалі її існування: на мить чи ві- чність… Рука по-мікеланджелівськи простягнута з космічного просто- ру проекційного відеоекрану сферичної форми вперед: і до людства, і до кожної людини – “Бути чи не бути?..” Сама ж Земля по-марсіанськи обрамлена короною з води. Ця вода, ллючись донизу, і створює про- зору стіну, на яку проектується картинка. Її поєднання з проекцією на задньому відеоекрані і з проекцією на сітці, що непомітно опускається на авансцені, створює космічну ірреальність, відчуття віртуальності чи паралельності світу. Дійство супроводжується феєрверками, що потім переростають у фантастичний салют із шестиста залпів. А загалом усе це підпорядко- ване головному – змусити глядачів повірити в красу масового мистецтва. Сопрано (Добро), перебуваючи на найвищому сценічному поді- умі – розташованому на п’ятому рівні – сприймається як найвище Боже творіння. По обидва боки від Боготворчої руки (на четвертому рівні) – фу- туристичний хор, що має одне вибілене обличчя, глиняне волосся, ви- ділені вуста. Хор – це головний герой, образ кантати й водночас її оче- видець-глядач, це її жива емоція радості й болю, іронії й сарказму, віри, надії й любові. 
 
Уривок:
 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити